Зірка народжувала зорі.
Олена Пчілка (Ольга Драгоманова (Косач) - українська письменниця, фольклорист, етнограф, видавець та громадський діяч. Народилася 29 липня 1849 р. в м. Гадяч на Полтавщині. Мати Лесі Українки, сестра М. Драгоманова. 1866 р. закінчила Інститут шляхетних дівчат, оселилася в Києві. Наукова праця «Український орнамент» (1876) принесла авторці славу першого в Україні знавця давнього виду мистецтва — орнаменту. Олена Пчілка була видавцем і редактором журналу «Рідний край» та додатку до нього «Молода Україна».
1905—1914 pp. були тяжкими для Олени Пчілки — померли чоловік, син і донька. Вона залишила Київ і переїхала до Гадяча. Продовжувала співпрацювати з «Рідним краєм». З 1920 р. Олена Пчілка — член Етнографічної комісії ВУАН. Активно працювала також у складі комісій — літературно-історичної, громадських течій. 1927 р. стала першою жінкою членом-кореспондентом ВУАН у галузі суспільних наук. Перші поетичні твори написала у 1880 р. Єдиною опублікованою за життя авторки поетичною збіркою була «Думки-мережанки» (1886). До неї увійшли оригінальні поезії, переспіви, байки, жарти. Найповніше обдаровання Олени Пчілки виявилося в художній прозі. У 1884—1886 pp. у львівському журналі «Зоря» були опубліковані оповідання «Пігмаліон», «Забавний вечір», і «Чад». Згодом у цьому журналі з'являються повісті «Світло добра і любові», оповідання «Соловйовий спів», «Маскарад», «За правдою», в яких зображено життя української інтелігенції, дрібномаєткового панства і чиновництва, атмосферу салону. Улюбленим засобом подання матеріалу є інтелектуалістська дискусія. Однак у цю приємну словесну салонову гру вривалися бентежні і пекучі питання про народ, його соціальні кривди. Оповідання Олени Пчілки побудовано на змалюванні рафінованого панства поряд з убогим людом, на контрасті між блискучими святковими балами і гіркою долею бідняка. У 1887 р. Олена Пчілка взяла участь у виданні жіночого альманаху «Перший вінок», до якого вмістила оповідання «Товаришки». Головним об'єктом зображення в ньому є молоді жінки 60-х років XIX ст. Письменниця відтворила процес емансипації в його типових виявах, вихід жіноцтва на шлях самостійної діяльності, служіння ідеалам прогресу. Погляди Олени Пчілки на виховання дітей були своєрідні і на той час оригінальні: вона не визнавала жодних бонн, гувернерів; цікавилася шкільною наукою, із захопленням розповідала на сторінках своїх творів про народних учителів, які несли світло освіти в народ (оповідання «Півтора оселедця»). Вона не залишила розгорнутого і систематичного викладу педагогічних думок, проте освітньо-виховна діяльність її розвивалася за продуманими педагогічними принципами, що випереджали педагогічну науку того часу. Письменниці належить значна кількість творів різних жанрів, підписаних зазвичай одним із псевдонімів — Бабуся Олена, О. Б-а, П., Кочубеївна, Княжна Кочубеївна, О. Колодяжинська та ін. Широко відомі літературні обробки народних казок, зроблених Оленою Пчілкою (“Ворона і рак”, “Морозова кара”, “Казка про жадного чоловіка та про гадюку”, “Казочка про дідову рукавичку” та ін.), упорядковані й систематизовані народні пісні та вірші для дітей, сміховини, прислів’я і приказки. Дитячі поезії Олени Пчілки розраховані переважно на дошкільнят. Героями їх часто постають тварини (“Замислений котик”, “Зайчатко й хлоп’ятко”, “Мудра кицька”, “Зайчик-Джигунчик”, “Котик-мурчик”). У доступній формі вірші знайомлять дітей із явищами природи (зміна пір року — “Весна-красна”, “Весняні квіти”, “Діброва смутная все листячко ронила”, “Як швидко літо проминуло”, “Змінилося все”), дитячими розвагами (“Снігова баба”, “З ґринджолятами”, “Сніговий дід”, “Дітвора”). Поезії сприяють формуванню в маленьких читачів високих моральних якостей характеру, поваги до людей, батьків, родини й роду. Байки Олени Пчілки створені як за власними сюжетами, так і за мотивами творів світової літератури (“Найкращі діти”, “Снігир та Щиглик”, “Дрібненькі грушки”, “Миша-городянка і Миша-хуторянка”). Вони позначені особливою українською ментальністю, торкаються важливих морально-етичних та суспільно-політичних проблем. Своєрідною азбукою моральності для дітей є дитячі казки та оповідання письменниці (“Сосонка”, “Малий музика Моцарт”, “Хлопчик та ведмідь”, “Премудра приповість”). Олена Пчілка віддала багато енергії й таланту справі виховання й освіти українських дітей, стверджуючи, що “діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се — молода Україна”. В останні роки свого життя Олена Пчілка зазнала переслідувань: лише тяжка недуга врятувала її від репресій.
Померла 4 жовтня 1930 р. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
1905—1914 pp. були тяжкими для Олени Пчілки — померли чоловік, син і донька. Вона залишила Київ і переїхала до Гадяча. Продовжувала співпрацювати з «Рідним краєм». З 1920 р. Олена Пчілка — член Етнографічної комісії ВУАН. Активно працювала також у складі комісій — літературно-історичної, громадських течій. 1927 р. стала першою жінкою членом-кореспондентом ВУАН у галузі суспільних наук. Перші поетичні твори написала у 1880 р. Єдиною опублікованою за життя авторки поетичною збіркою була «Думки-мережанки» (1886). До неї увійшли оригінальні поезії, переспіви, байки, жарти. Найповніше обдаровання Олени Пчілки виявилося в художній прозі. У 1884—1886 pp. у львівському журналі «Зоря» були опубліковані оповідання «Пігмаліон», «Забавний вечір», і «Чад». Згодом у цьому журналі з'являються повісті «Світло добра і любові», оповідання «Соловйовий спів», «Маскарад», «За правдою», в яких зображено життя української інтелігенції, дрібномаєткового панства і чиновництва, атмосферу салону. Улюбленим засобом подання матеріалу є інтелектуалістська дискусія. Однак у цю приємну словесну салонову гру вривалися бентежні і пекучі питання про народ, його соціальні кривди. Оповідання Олени Пчілки побудовано на змалюванні рафінованого панства поряд з убогим людом, на контрасті між блискучими святковими балами і гіркою долею бідняка. У 1887 р. Олена Пчілка взяла участь у виданні жіночого альманаху «Перший вінок», до якого вмістила оповідання «Товаришки». Головним об'єктом зображення в ньому є молоді жінки 60-х років XIX ст. Письменниця відтворила процес емансипації в його типових виявах, вихід жіноцтва на шлях самостійної діяльності, служіння ідеалам прогресу. Погляди Олени Пчілки на виховання дітей були своєрідні і на той час оригінальні: вона не визнавала жодних бонн, гувернерів; цікавилася шкільною наукою, із захопленням розповідала на сторінках своїх творів про народних учителів, які несли світло освіти в народ (оповідання «Півтора оселедця»). Вона не залишила розгорнутого і систематичного викладу педагогічних думок, проте освітньо-виховна діяльність її розвивалася за продуманими педагогічними принципами, що випереджали педагогічну науку того часу. Письменниці належить значна кількість творів різних жанрів, підписаних зазвичай одним із псевдонімів — Бабуся Олена, О. Б-а, П., Кочубеївна, Княжна Кочубеївна, О. Колодяжинська та ін. Широко відомі літературні обробки народних казок, зроблених Оленою Пчілкою (“Ворона і рак”, “Морозова кара”, “Казка про жадного чоловіка та про гадюку”, “Казочка про дідову рукавичку” та ін.), упорядковані й систематизовані народні пісні та вірші для дітей, сміховини, прислів’я і приказки. Дитячі поезії Олени Пчілки розраховані переважно на дошкільнят. Героями їх часто постають тварини (“Замислений котик”, “Зайчатко й хлоп’ятко”, “Мудра кицька”, “Зайчик-Джигунчик”, “Котик-мурчик”). У доступній формі вірші знайомлять дітей із явищами природи (зміна пір року — “Весна-красна”, “Весняні квіти”, “Діброва смутная все листячко ронила”, “Як швидко літо проминуло”, “Змінилося все”), дитячими розвагами (“Снігова баба”, “З ґринджолятами”, “Сніговий дід”, “Дітвора”). Поезії сприяють формуванню в маленьких читачів високих моральних якостей характеру, поваги до людей, батьків, родини й роду. Байки Олени Пчілки створені як за власними сюжетами, так і за мотивами творів світової літератури (“Найкращі діти”, “Снігир та Щиглик”, “Дрібненькі грушки”, “Миша-городянка і Миша-хуторянка”). Вони позначені особливою українською ментальністю, торкаються важливих морально-етичних та суспільно-політичних проблем. Своєрідною азбукою моральності для дітей є дитячі казки та оповідання письменниці (“Сосонка”, “Малий музика Моцарт”, “Хлопчик та ведмідь”, “Премудра приповість”). Олена Пчілка віддала багато енергії й таланту справі виховання й освіти українських дітей, стверджуючи, що “діти — се наш дорогий скарб, се наша надія, се — молода Україна”. В останні роки свого життя Олена Пчілка зазнала переслідувань: лише тяжка недуга врятувала її від репресій.
Померла 4 жовтня 1930 р. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
Коментарі
Дописати коментар