Мико́ла Хвильови́й (справжнє ім'я Фітільов Микола Григорович)     (13 грудня 1893Тростянець, нині Сумська область — 13 травня 1933Харків) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози

 Народився в селищі Тростянець на Харківщині у родині вчителів.

Батько, Григорій Олексійович Фітільов, був із дворян, у повсякденний час, як писав сам Хвильовий рос. «в высшей степени безалаберным человеком» і п'яницею. Розмовляв російською, і саме завдяки йому хлопець «рано перечитав російських класиків, добре познайомився із зарубіжними — Дікенсом, Гюго, Флобером, Гофманом».

Навчався у початковій школі в селі Колонтаєві, де вчителювала його мати, Єлизавета Іванівна, потім продовжив навчання в Охтирській чоловічій гімназії, яку був змушений залишити через участь у «так званому українському революційному гуртку», а згодом в Богодухівській гімназії, звідки був виключений за зв'язки з соціалістами під час революційних заворушень.

У квітні 1919 вступив до КП(б)У. Цього ж року одружився з учителькою Катериною Гащенко, вона йому народила дочку Іраїду, але цей шлюб швидко розпався.

На початку 1921 року їде «завойовувати» столицю — Харків. Працював слюсарем на заводі. Одружився з Юлією Уманцевою, яка мала дочку від першого шлюбу — Любов, її Хвильовий приймав як рідну і ніжно називав Любистком. 

Хвильовий із дружиною Юлією Уманцевою та пасербицею Любою (Харків, кінець 1920-х).

Того ж року почав друкуватися в газетах і журналах, в альманахах «Штабель», «На сполох». Активно заявив про себе, як один із організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій: спочатку «Гарт» (1923); саме в нього зародилась ідея створення напівофіційної студії «Урбіно», що збиралась у нього ж на квартирі і була прообразом ВАПЛІТЕ (1924); потім були ВАПЛІТЕ (1926) (віце-президент), ВУСПП (1927), «Пролітфронт» (1930).

У 1920-ті роки повністю підтримував і впроваджував у життя політику «українізації», виступав проти русифікаційного і «просвітянського» векторів розвитку української радянської культури. У 1925 році в газеті «Культура і побут», редактором якої був Василь Еллан-Блакитний, Хвильовий опублікував статтю «Про „сатану в бочці“, або про графоманів, спекулянтів та інших просвітян», якою фактично зініціював літературну дискусію 1925—1928 років. До кінця 1925 року опублікував книгу памфлетів під назвою «Камо грядеши?», а в 1926 — «Думки проти течії»; того ж року в газеті «Культура і побут», додатку до газети «Вісті ВУЦВК», надрукував наступну серію памфлетів «Апологети писаризму». Своєрідним продовженням цих памфлетів стала знаменита стаття «Україна чи Малоросія?», яка однак, за життя автора так і не з'явилася друком. У цих творах автор висловив вимогу перед новою українською літературою припинити наслідувати Москву й орієнтуватися на «психологічну Європу». Вважав, що на зміну провідній ролі Європи в культурному процесі має прийти «євразійський Ренесанс», у якому провідну роль відводив новій українській культурі.

Створена Миколою Хвильовим студія "Урбіно" та поява альманаху "Квартали", — власне, безпосередні призвідці конфлікту й каталізатори занепаду "Гарту", — для самого письменника стають виходом із затяжної внутрішньої кризи.

На жаль, ми не маємо змоги відтворити всі колізії 1923 – 1924 років, але навіть відомі факти засвідчують її глибину: Хвильовий кидає роботу в Головполітосвіті та йде працювати слюсарем на паровозобудівний завод, ніби "з метою "освіжитися" від задушливої непівської атмосфери", намагається покінчити життя самогубством: "…застрелитися я ніяк не можу. Два рази ходив у поле, але обидва рази повернувся живим і невредимим…", — загальне розчарування посилюється й творчими невдачами: "…зараз нічого не пишу і, очевидно, не буду вже писати, бо стара манера мене не задовольняє, а нового я нічого не дам — нема відповідного таланту".

Загибель

Навесні 1933 року письменник разом з Аркадієм Любченком побував на Полтавщині, де на власні очі бачив трагедію Голодомору. З цієї подорожі повернувся фізично й морально розбитим. В атмосфері шаленого цькування, можливо, передчуваючи наближення тотального терору, після арешту свого приятеля письменника Михайла Ялового на знак протесту проти початку масових репресій проти української творчої інтелігенції 13 травня 1933 року в Харкові, у будинку письменників «Слово», покінчив життя самогубством. Смерть Хвильового стала символом краху ідеології українського націонал-комунізму й кінця українського національного відродження 1920–1930-х років. Твори та ім'я Хвильового залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні.



Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Цілісність землі рідної і народу - одвічно в серцях та помислах

Пізнавальна година "Космознайки"