Бібліотека №15 ЦБС Солом'янського району

У 2002 році Генеральна Ассамблея ООН оголосила 29 травня Міжнародним днем миротворців. Цей день покликаний віддати належне самопожертві і самовідданості миротворців, які несуть службу по всьому світу. Він знаменує собою те, що було зроблено ООН у різних країнах для полегшення страждань та примирення ворогуючих сторін. В цей день у 1948 році Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй заснувала першу місію з підтримки миру, мало хто з присутніх у залі Ради міг уявити, до якого ступеню зміниться миротворча діяльність Організації Об’єднаних Націй. Сучасні миротворці — це загони професійних військових, які використовують у своїй роботі саму високотехнологічну базу, щоб забезпечити дотримання режиму припинення вогню конфліктуючими сторонами. Вони допомагають відновлювати меж незалежних держав, є важливими дійовими особами на територіях, багато років схильних до збройних конфліктів.     ТОП -5 цікавих фактів про миротворців : -Найбільше миротворча Місія ООН була у Дарфурі (Судан) та наліч

Рішенням Йосипа Сталіна 76 років тому з рідних земель вигнали цілий народ. За короткий проміжок часу 250 тисяч кримських татар були переселені в Центральну Азію. Від голоду і хвороб загинуло до половини депортованих. Політика депортації кримських татар почалася ще в період правління російської імператриці Катерини II і продовжилася в період Радянського Союзу. Росія вдавалася до різних методів виживання татар з історичних земель. Біди кримських татар почалися в 1774 році, коли Османська держава уклало з Росією Кючук-Кайнарджийський мир, і тим самим втратила контроль над Кримським ханством. У 1783 році Кримське ханство повністю перейшло під контроль Російської імперії. В Османській державі знайшли притулок багато кримських татар, які втекли від гніту Російської імперії. У період Другої світової війни СРСР втратив контроль над Кримським півостровом, а після перемоги над фашизмом почалися переслідування кримських татар. Кримські татари успішно боролися проти нацистської Німеччини в рядах Р

        Щорічно, 18 травня, світова культурна громадськість відзначає Міжнародний день музеїв.    Це професійне свято хранителів загальнолюдської культури й національних цінностей було затверджене в 1977 році за рішенням ХІ Генеральної конференції Міжнародної ради музеїв. Тоді ж запропонували й девіз свята: «Музеї - важливий засіб культурного обміну, збагачення культур і розвитку взаєморозуміння, співробітництва й миру між народами».    Прийнято вважати, що через музеї суспільство виражає своє ставлення до історико-культурної спадщини, і із цим важко не погодитися. Збираючи й зберігаючи пам'ятники матеріальної й духовної культури, вони ведуть велику науково-просвітницьку й освітньо-виховну роботу.       В Україні збережено значну кількість об'єктів нерухомої культурної спадщини, починаючи від стоянки раннього палеоліту Виноградівського району на Закарпатті (близько мільйона років), Кирилівської стоянки в Києві (майже 40 тисяч років), до зовсім молодих пам'яток архітектури

30 травня 1876 року російський імператор Олександр ІІ у німецькому містечку Емс підписав таємне розпорядження про повну заборону українського письменства. Указ доповнював основні положення Валуєвського циркуляру 1863-го. Він мав на меті витіснення української мови з культурної сфери. Указ забороняв друкувати книги українською мовою, викладати нею у початкових школах, влаштовувати концерти з українськими піснями чи театральними виставами, ввозити на територію Російської імперії книги українською мовою без особливо дозволу. Місцевій адміністрації наказувалося посилити нагляд, щоб у початкових школах не велося викладання українською мовою, та щоб з бібліотек були вилучені книги українською мовою, що не відповідають зазначеним вимогам. Наслідки: На підставі Емського указу було закрито Південно-Західний Відділ Російського Географічного Товариства у Києві, припинено видання «Кіевского телеграфа», ліквідовано Громади, звільнено ряд професорів-українців з Київського університету. Автор докумен

Василь Стефаник народився на Івано-Франківщині далекого 1936 року у сім’ї багатого селянина. Вихований та виплеканих в атмосфері традицій Покуття, Василь змалку переймав найцікавіші казки та легенди, а ще співав народних пісень разом з матір’ю. 1878 року Василя віддають до початкової школи в Русові. Через три роки батько віддав здібного хлопця у так звану "виділову" школу. З 1883 року Василь навчався у Коломийській гімназії, з 1891 - у Дрогобичі. Під час навчання Василеві доводилося несолодко, бо ж навчання велося польською та німецькою, а українську забороняли. Саме така несправедливість й стала поштовхом для юнака приєднатися до активного громадського життя на Західній Україні. За бурхливу громадську діяльність та участь у “Покутській трійці” - таємному творчому об’єднанню митців, Василя виключили з гімназії. Після Дрогобича навчався у Ягеллонському університеті. Вперше взяв до рук перо ще у гімназії, однак серйозно почав писати вже у Кракові. Там Стефаник занурився у європ

Про назву концтабору Бухенвальд   Альфред Маргул-Шпербер — румунський письменник, публіцист і перекладач. Народився письменник 23 вересня 1898 року в Сторожинці. Його батько був керуючим і бухгалтером, а мати Альфреда — вчителька музики (її єврейське ім'я Маргула поет надалі зробив своїм літературним псевдонімом). Він рано зблизився з румунським оточенням свого рідного містечка. Навчався в німецькій гімназії в Чернівцях. У 1914 році разом з батьками втік від російської окупації до Відня, там же відбулися його перші контакти з робітничим рухом. У Відні він здав іспити на атестат зрілості і відправився на рік добровольцем на Східний фронт, де був написаний цикл віршів "Хворобливе час". Після закінчення війни Альфред повернувся до Чернівців, почав вивчати право, але через кілька місяців перервав заняття, оскільки його не задовольняв низький рівень викладання в тільки що румунізували університеті. Вірш « Про назву концтабору Бухенвальд» Маргул-Шпербер А.  Як близько зв

  СТОП БУЛІНГ ПРОТИДІЯ БУЛІНГУ (ЦЬКУВАННЯ) Кожному з нас, хоча б раз у житті доводилося зіткнутися з насильством. Воно могло застосовуватися проти вас самих, ви могли бути свідком, або самі ставали тими, хто ображає. Це явище називають булінгом. Булінг – це тривалий процес свідомого жорстокого ставлення з боку дитини або групи дітей до іншої дитини або інших дітей. Це не просто пустощі або грубість, це – агресивна, свідома, вкрай негативна поведінка дитини чи групи дітей відносно іншої дитини чи групи дітей, що за відсутності своєчасної реакції може перерости в насильство.