«Співець єдиної родини»

           ПАВЛО ТИЧИНА (1891-1967)  


український поет, народився 23 січня 1891 року, в селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії. Батько Павла ,Григорій Тимофійович Тичина (1850 —1906), був сільським вчителем у безкоштовній сільській школі грамоти.


Мати Марія Василівна Тичина (уроджена Савицька (1861–1915).

Павло Тичина мав 12 сестер і братів.

Спочатку Павло вчився в земській початковій школі (її в Пісках відкрили 1897 року). Його вчителькою була Серафима Миколаївна Морачевська. За добре навчання вона подарувала Павлові декілька українських книжок. Серед них «Байки» Леоніда Глібова, оповідання Марії Загірньої (Грінченко) прошахтарів — «Під землею». Першій учительці поет присвятив поему «Серафима Морачевська» (залишилася незавершеною; уперше опубліковано 1968 року в № 9 журналу «Прапор»).

1907 року Павло закінчив училище. У 1907–1913 роках Тичина навчався в Чернігівській духовній семінарії. У старших класах він пройшов художню школу у викладача малювання Михайла Жука. Він також увів Павла Тичину в коло чернігівської інтелігенції.

1912 року в № 1 журналу «Літературно-науковий вісник» уперше надруковано твір Тичини. Це був вірш «Ви знаєте, як липа шелестить».

У 1913–1917 роках Павло Тичина навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту (де він числився під прізвищем рос.Тычинин), але не закінчив його.

Працював в хорі (спочатку солістом, а потім – диригентом).

Працював у газеті «Нова рада»(1917), у журналі «Літературний вісник»(1918-1919).

Міністр освіти УРСР (1943–1948).

Лауреат Сталінської премії (1941).

Голова Верховної Ради (1953-1956).

Лауреат Шевченківської премії (1962).

Герой Соціалістичної Праці (1967).

Тичина самотужки досконало опанував майже двадцять іноземних мов, а зокрема — вірменську, грузинську, арабську, турецьку, єврейську. Дав з них цінні поетичні переклади. Весь той світ пізнання гармонійно вливався у творчість і доповнював поетичний геній Павла Тичини. Збереглися переклади Павла Тичини на українську мову з сорока мов світу.

Він був простий і незвичайний. Скромний і делікатний у поводженні з людьми. Майже непомітний на вулиці чи в президії урочистого засідання. Завжди уважний до чужої думки – чи то говорить він із школярами, чи то з міністром.

Та найбільшої слави зажив він як поет... Про нього можна сказати і найніжніший лірик. І це правда. Про нього можна мовити: поет з громовим голосом, один з найбільших поетів ІІ століття. Поезія Павла Тичинин – попри всю її розмаїтість, попри всю популярність, навіть іноді взаємо виключність окремих її мотивів, - явище надзвичайно цілісне. Вона не тільки здається. А і є вираженням стиснутого в могутню пружину людського духу.
















Коментарі

Популярні дописи з цього блогу