Качан Анатолій Леонтійович

Жаль, що я не живописець,
     
А не то б намалював,

  Як ворушить хмари місяць,
 
Наче сіно скиртоправ        



                               

16 січня 1942 року народився на півдні України - у селі Гур’ївка поблизу райцентру Нова Одеса на Миколаївщині. Закінчив факультет української філології Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова у 1965 році. Вчителював, працював у пресі.

До читанок, підручників з української мови, книг для позакласного читання включено понад п’ятдесят поезій Анатолія Качана. Він не тільки відомий поет, а й досвідчений журналіст, сумлінний редактор, знавець літератури, заслужений працівник культури України, відмінник освіти України, лауреат премій імені Миколи Трублаїні та імені Лесі Українки.

З 2004 року – голова творчого об’єднання дитячих письменників. Автор 17 книжок (загальний тираж 860 тис. прим.), зокрема «До синього моря хмарина пливе» (2001), «Чари ворожбита» (2005), «Хвиля хвилю доганяє» (2007), «Листи з осіннього саду» (2013), «За нашим садом грає море», «Гуляє парус на Лимані» (2016).

Анатолій Качан

КРИХТА ХЛІБА

З лісосмуг, де свищуть сніговиці, 
Де не стало корму і тепла, 
Перебрались лагідні синиці 
У садки до нашого села
В завірюху, ожеледь, морози 
Стукають синиці у вікно, 
З горобцями ділять на дорозі 
Крихту хліба мерзлу і зерно. 
Пригощав пташок я з годівниці 
І почав нарешті відчувать, 
Що для когось крихта це дрібниця, 
А для пташки жить чи замерзать.

 

   НОВОРІЧНА ПРИГОДА

В нашу хату зайшов уночі 
Дід Мороз із мішком на плечі 
І говорить: «Із темних дібров 
Я до вас дуже довго ішов...» 
А мене бере сумнів чогось: 
Хто насправді оцей Дід Мороз? 
Може, він не із темних дібров? 
А з бюро добрих послуг прийшов 
Дід Мороз ці думки відгадав, 
Та ні слова мені не сказав. 
Він лише мені руку потис — 
І я інеєм білим обріс.

 

 ЗЕЛЕНИЙ ОСТРІВ

 

Лягла на землю біла тиша, 

В новому році все нове. 
Снігами січень око тішить, 
Але морозом вухо рве. 
Вже поховались від морозу 
Під кучугурами в садку, 
Немов ведмеді у берлозі, 
Кущі калини, кущ бузку. 
Та як зелений острів літа, 
Стоїть сосна за ворітьми, 
Хоч їй і сумно зеленіти 
Одній у таборі зими. 
Я протоптав по білій тиші 
Рипучу стежку до сосни: 
Удвох нам буде веселіше 
Дозимувати до весни.

 

 ТЬОХКАЄ КРИГА

Річка сховалась була і нема: 
Замурувала річку зима.
Там, де рибалки сипали сіть, 
Можна сьогодні пішки ходить.

І розглядати щуку на дні,
Наче крізь чисту шибку в вікні. 
Там, де недавно латаття цвіло,
В гості побігла стежка в село.

І розмальовують лід ковзани 
Там, де гойдала хвиля човни.
Січень надворі, а для дітей 
Тьохкає крига, мов соловей.

СОЛОДКИЙ СНІГ


Дід Мороз на ялинці
Роздавав нам гостинці.
А ми Діда Мороза
Частували морозивом.
Дід Мороз приховати
Здивування не міг:
Вперше бачу, хлопята,
Щоб солодким був сніг!


ЗИМОВИЙ САД


Сиджу я біля підвіконня,
Коли дивлюся у садку
На груші... яблука червоні
Висять на самому вершку.
У сад вдивляючись пильніше,
Я довго голову ламав:
Так як же так, чому раніше
Цих яблук я не помічав?
Та от підвівся кіт-гульвіса,
На грушу глипнув, як сова,
Червоні яблука знялися
І полетіли! Ну й дива!
Взяв олівець я із пенала
І написав в календарі:
«Сьогодні вперше прилітали
До нас у гості снігурі».


ОЖЕЛЕДИЦЯ


3
гори скляної,
Через місток,
Біжить автобус,
Мов колобок.
Уздовж дороги
За небокрай
Скляні дерева,
Скляний курай.

А серед поля,
Де сплять скирти,
Звисають низько
Скляні дроти.
Це скло іскристе
Під час забав
Склодув Морозко
Повидував.
Пильнуй, водію,
Прогаєш мить
І все навколо
Задзеленчить.

 


 

 

 

 

Ось і знову зима білоброва

Побілила поля і хати, 

Заквітчала у іній діброву, 

Через річку наводить мости.

 

Поспішає зима, поспішає, 

Підганяє мороз, холоди:

Скоро, скоро з далекого краю

Рік Новий завітає сюди.

 

Під кружляння веселих сніжинок

Почали готуватись і ми, 

Щоб зустріти при світлі ялинок

Найдорожчого гостя зими.

 

 

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Зустріч із Есауловим Олександром Юрійовичем

ПЛЕТІННЯ ВІНОЧКІВ

Творець українського байкарства