Це моя Україна - це моя Батьківщина

         Козацький ватажок Іван Суліма

„Іван Сулима – один з тих легендарних ватажків, слава і безсмертя яких стають славою і безсмертям нації” – таку характеристику дав Сулимі академік Богдан Сушинський. 

Слава гетьмана Сулими є вічною славою національного флоту України.

Життя Івана Сулими надзвичайно схоже на детективний чи пригодницький роман, не осмислений і не висвітлений у повній мірі нами і досі. Воно – чудовий приклад вірного служіння своєму народові для молодого покоління українців і у першу чергу для захисників Вітчизни. Народився майбутній флотоводець і гетьман у родині українського шляхтича на Чернігівщині.Із молодих літ здобув добру освіту, хоча де чи у кого навчався – невідомо. Був достатньо енергійною, привабливою та фізично розвиненою людиною.
На Чернігівщині знаходиться село Сулимівка, яке Михайло Грушевський вважає рідним селом гетьмана і подає в „Ілюстрованій історії України” фотографію церкви з цього села, збудованої на кошти їхнього знаменитого земляка.
Коли народився Сулима – звісток не лишилось, як і невідомо, коли він вперше з’явився на Січі. Звичайно, молодий і здоровий козак, опинившись з побратимами у воді, топитися так запросто не збирався. Але нічого вдіяти проти османів вони не змогли. Османські моряки повитягали козаків з води і тут же прикували до весел своєї військової галери. Неволя галерного бранця продовжувалася для Сулими довгих 15 років. Перед його очима постійно стояв приклад визволення з 26-річної неволі-каторги Самійла Кішки, тож Сулима духу не втрачав і затявся вирватися на волю при першому зручному випадку.

   Такий випадок трапився через 15 років. У той час османській флот воював з Венецією, тож Сулима з галерою був на війні. За однією з найпоширеніших версій, Іванові якимось дивом вдалося звільнитися з кайданів та звільнити від пут своїх побратимів по неволі. Звільнившись посеред ночі, колишнім бранцям вдалося захопити бойову галеру разом з її екіпажем — 300 яничарів. Сулима, прикувавши яничарів до весел, наказав гребти до берегів Італії. Уміло уникнувши бою як з османським, так і з італійськими кораблями, Сулима пришвартувався в Римі.

У „вічному місті” обідраний, напівголий екіпаж Сулими справив надзвичайне враження, а коли досі не бачені моряки невідомо якого флоту вишикували на пристані ще й 300 відбірних яничарів, закутих у кайдани, то й зовсім викликали сенсацію. Подивитися на це видовище збіглося мало не все місто.

Чутка про надзвичайну подію дійшла і до Папи Римського Павла V Боргеза, який побажав особисто подивитися на відважного командира незвичайної галери, що Божою ласкою вирвалася з бусурманської неволі.
На той час Папа Римський був головною постаттю в Європі з організації опору османській експансії. Тож Папа Павло V прийняв Івана Сулиму дуже привітно й щиро і під кінець аудієнції за видатні заслуги в боротьбі з турецькою агресією нагородив Сулиму золотою медаллю зі своїм портретом. А ще дав грошей на повернення козаків в Україну.
Після звільнення з полону Іван Сулима за власний кошт будує кам’яну Свято-Покровську церкву. Храм зберігся до нашого часу і розташовується в селі Сулимівка (Бориспільській р-н Київської обл.)
З 1628-го і до 1635 року Іван Сулима очолював Запорозьку Січ. У 1632-му гетьман Сулима провів свій знаменитий похід в Азовське море. Під його головуванням козаки вперше взяли штурмом османську фортецю Азов у гирлі Дону. 1635-го Іван Сулима руйнує неприступну польську фортецю Кодак на Дніпрі і піднімає антипольське повстання в Україні. Гетьман розсилає універсали із закликом підніматись на антипольську боротьбу. Іван Сулима через зраду був схоплений поляками і у Варшаві прийняв мученицьку смерть. Польські кати відрубали козаку ноги, руки і голову.
Іван Сулима — один із перших козацьких отаманів, що почав задумуватися над тим, щоб українці створили власну державу і самі панували на своїй власній землі.

             Вічна слава хороброму сину українського народу!