" Життя як джерело "
Життя як джерело
Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918р. в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська в родині колгоспника. У 1921 році померла його мати і хлопчика виховували бабуся та дідусь. Дитячі роки провів в слободі Суха Кобеляцького району Полтавської області.
Після закінчення семирічної школи в страшному 1933-му році О.Гончар працює кореспондентом районної газети та вступає до Харківського технікуму журналістики.
У 1938р. вступає до Харківського університету на філологічний факультет. І в цьому ж році грудневому номері журналу « Радянська література» було надруковано оповідання першокурсника О. Гончара «Стокозове поле».
Олесь Гончар за фахом ФІЛОЛОГ.
Приймав участь у війні як сержант-мінометник, після третього курсу пішов добровольцем. Зокрема у битві за Київ на річці Рось. У 1942 році він потрапив у полон, а в 1943 році був звільнений.
Після закінчення війни повертьється до навчання у Дніпропетровському університеті. Пише роман “Прапороносці”, який був виданий у 1948 році. Це його найзначніший твір про Другу світову війну.
Вступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР та переїздить до Києва.
У 1946 р. в журналі „Україна” було надруковано блискучий романтичний твір „Модри Камінь”.
Згодом з’являється повість «Земля гуде» (1947), дилогія «Таврія» (1952) та «Перекоп» (1957).
Найпліднішими для О. Гончара як митця були 60-ті pp. О. Гончар продовжує звертатися до теми Вітчизняної війни. 1956 р. виходить кіноповість «Партизанська іскра», роман «Людина і зброя» (1960), який був відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка за 1962 рік.
У 1963р. за роман «Тронка» присуджено Ленінську премію.
Роман «Циклон» опубліковано в 1970р.
Виступав, як літературознавець, історик мистецтва, критик.
У 1959–1971 роках Олесь Гончар — голова правління Спілки письменників України, у 1959–1986 роках — секретар правління Спілки письменників СРСР.
Від 1973 р. — голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, академік Академії наук України.
У 1985 році Гончаром було укладено окрему книжку фронтових віршів.
Відроджував українську культуру, мову та націю, довгий час був депутатом Верховної Ради.
Який вчинок Олеся Гончара У 1991 p. він вийшов з КПРС. Цей вчинок був сприйнятий громадськістю як виклик усій радянській системі.
Помер митець 16 липня 1995р.
Творчість
повість «Стокозове поле»
роман «Людина і зброя»
книжка «Фронтові поезії»
роман «Прапороносці»
повість «Земля гуде»
новела «За мить щастя»
збірка «Новели»
повість «Микита Братусь»
«Модри Камень»
роман у новелах «Тронка»
роман «Собор» (1968)
повість “Бригантина” (1973)
Роман-заповіт «Твоя зброя» (1980)
публіцистична книга «Чим живемо» (1991)
та інші.
Коментарі
Дописати коментар