" Життя як джерело "

 Життя як джерело

Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918р. в с. Ломівці, в передмісті Дніпропетровська в родині колгоспника. У 1921 році померла його мати і хлопчика виховували бабуся та дідусь. Дитячі роки провів в слободі Суха Кобеляцького району Полтавської області.

 

Після закінчення семирічної школи в страшному 1933-му році О.Гончар працює кореспондентом районної газети та вступає до Харківського технікуму журналістики.

 

У 1938р. вступає до Харківського університету на філологічний факультет. І в цьому ж році  грудневому номері журналу « Радянська література» було надруковано оповідання першокурсника О. Гончара «Стокозове поле».

Олесь Гончар за фахом ФІЛОЛОГ.

Приймав участь у війні як сержант-мінометник, після третього курсу пішов добровольцем. Зокрема у битві за Київ на річці Рось. У 1942 році він потрапив у полон, а в 1943 році був звільнений.

 

Після закінчення війни повертьється до навчання у Дніпропетровському університеті. Пише роман “Прапороносці”, який був виданий у 1948 році. Це його найзначніший твір про Другу світову війну.

Вступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР та переїздить до Києва.

 

У 1946 р. в журналі „Україна” було надруковано блискучий романтичний твір „Модри Камінь”.

Згодом з’являється повість «Земля гуде» (1947), дилогія «Таврія» (1952) та «Перекоп» (1957).

Найпліднішими для О. Гончара як митця були 60-ті pp. О. Гончар продовжує звертатися до теми Вітчизняної війни. 1956 р. виходить кіноповість «Партизанська іскра», роман «Людина і зброя» (1960), який був відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка за 1962 рік.

У 1963р. за роман «Тронка» присуджено Ленінську премію.

Роман «Циклон» опубліковано в 1970р.

Виступав, як літературознавець, історик мистецтва, критик.

У 1959–1971 роках Олесь Гончар — голова правління Спілки письменників України, у 1959–1986 роках — секретар правління Спілки письменників СРСР.

 

Від 1973 р. — голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, академік Академії наук України.

 

У 1985 році Гончаром було укладено окрему книжку фронтових віршів.

Відроджував українську культуру, мову та націю, довгий час був депутатом Верховної Ради.

Який вчинок Олеся Гончара У 1991 p. він вийшов з КПРС. Цей вчинок був сприйнятий громадськістю як виклик усій радянській системі.

Помер митець 16 липня 1995р.

Творчість

 повість «Стокозове поле»

роман «Людина і зброя»

книжка «Фронтові поезії»

роман «Прапороносці»

повість «Земля гуде»

 новела «За мить щастя»

збірка «Новели»

повість «Микита Братусь»

«Модри Камень»

 роман у новелах «Тронка»

роман «Собор» (1968)

повість “Бригантина” (1973)

Роман-заповіт «Твоя зброя» (1980)

публіцистична книга «Чим живемо» (1991)

та інші.