Забуті мелодії: музичні інструменти українців, про які мало хто пам’ятає

Що означало втнути на повну багато століть назад? Які інструменти вели у танок гостей на весіллі твого прадіда? Що сповіщало про наближення ворога і чим забавлялися дітлахи? Про забуті музичні інструменти, що звеселяли звичайних пастухів та зачіпали серця найвідоміших українських гетьманів

Любов до музики — в серці кожного українця. Споконвіку батьки змалечку вчили дітей грати на музичних інструментах — народ готував майбутніх митців. А виготовлялося музичне приладдя з посуду, домашнього інвентарю, дерева, глини і навіть кінського волосся.

       Розмаїття народних інструментів, що дійшли до нас ще з часів Київської Русі, вражає. Проте чимало з них зберігаються лише в музеях або припадають пилюкою на горищах старожилів. Їхні мелодії давно забуті, тож їх навряд чи побачиш у повсякденному житті. Нумо виправляти цю обурливу несправедливість!

Трембіта

     У Карпатах і досі можна почути гучне звучання трембіти. Овіяний легендами музичний інструмент гуцулів з давніх-давен був єдиним засобом зв’язку вівчарів із селом. Щось на зразок мобільного телефону… завдовжки 3 м. Трембіта сповіщала про вихід овець на полонину, наближення ворога, відхід на той світ або народження дитини. З нею колядували, нею ж запрошували на весілля. Звук трембіти чути за 10 км. За її тінню визначали годину, а найдосвідченіші чабани за звучанням трембіти передбачали погоду — грозу або дощ. 

Цікаво, що найдовший музичний інструмент у світі виготовили українці. Так, це трембіта! Її довжина може сягати 8 м, а на виготовлення унікального інструменту йде близько 2-х років.

Хоч трембіта довга, але зовсім не важка — до 1,5 кг. Тому тримати її під час гри не складно. Для виготовлення інструменту часто обирають «громовицю» — смереку, в яку вдарила блискавка.

Свищик, окарина

Інструмент з фантастичним звучанням, що імітує спів пташок та голоси диких тварин, — це окарина. У перекладі з італійської окарина означає «гусенятко». Та в Україні її називають зозулькою — настільки точно інструмент відтворює кування зозулі.

Виготовляється з глини або дерева і за формою нагадує яйце. Зазвичай в інструменті 10 ігрових отворів та свистковий пристрій. А от свищики — розмальовані керамічні баранчики, пташки, коники — простіші і мають, окрім свисткового, лише один-два пальцеві отвори.

Колись ці народні іграшки, якими так люблять бавитися дітлахи, мали захисне значення. В народі вірили, що свистіння відганяє від малечі злих духів.

Нині ж окарини та свищики — національний український бренд. Згадай лише окарину у вигляді пташки з хвостиком-свистком — це винахід українського майстра з Черкас Юрія Збандута.

Бугай (бербениця)

Звук цього унікального інструмента нагадує ревіння бугая. Раніше музиканти виготовляли його самостійно: брали невеличку діжечку та обтягували верхній отвір шкірою. У центрі шкіри прикріплювали пучок кінського волосся. Так-так! Опускаєш руку в квас і смикаєш за волосся. Висота звуку змінюється залежно від того, де зупиниться рука.

Нині бугай поширений у країнах, що входили до складу Австро-Угорщини, і пов’язаний з різдвяними святами та колядою. Почути, як реве бугай, ти можеш у кліпі до треку « Vidlik» української електро-фолк-групи «ONUKA» — музичний інструмент ліг в основу басової лінії мелодії.

Тулумбас (литаври)

Схожий на великий казан тулумбас був невіддільною частиною воєнного побуту запорізьких козаків. Грізна гра тулумбаса скликала раду козаків чи старшин, повідомляла про ворожий напад і навіть передавала накази під час бою.

Козаки завжди брали тулумбаси у похід, прив’язуючи їх до сідла. Гул військових барабанів і пронизливе тріщання бубнів сіяли паніку у ворожому війську.

Найбільші тулумбаси — набат — тримали в Запорізькій Січі. У них одночасно могли бити вісім чоловік.

Два казаноподібних барабани різних розмірів називають литаврами. На Січі тулумбаси (вони ж литаври) вважались священними і належали до клейнодів Війська Запорозького. Завідував литаврами окремий військовий службовець — довбиш.

Дримба

Давно забула стукіт підборів і дримба — один з найдавніших музичних інструментів наших предків. Археологи припускають, що людство використовує дримбу ще з часів неоліту. Це підтверджують фрагменти музичних інструментів на кістках мамонтів, знайдені в Чернівецькій області.

Гуцули вважали дримбу жіночим інструментом. Дримба в руках господині була головним музичним інструментом на вечорницях у карпатських селах. Був у гуцулів ще один цікавий звичай: парубки дарували дримбу дівчатам, до яких мали серйозні почуття.

Гудок

Споконвіку в Україні був поширений народний інструмент з назвою гудок або смик. На фресках Софійського собору збереглося зображення скомороха (музиканта), що грає на плоскому грушеподібному інструменті зі струнами та коротким грифом. Гудок мав три струни, а грали на ньому дугоподібним смичком.

Під час гри інструмент притискали до грудей або ставили вертикально на коліна. Звук гудка можна було почути у бродячих музикантів та придворних скоморохів. Однак були й ансамблі гудошників, що використовували гудки різних розмірів. Вони так і називалися: гудочок, гудок, гудило, гудище.

У середині XVII ст. один з найстаровинніших струнних смичкових інструментів східних слов'ян зазнав великої трагедії. За указом патріарха Никона, гудок та інші «бісівські інструменти», що створювались руками талановитих майстрів, відбирали у людей і спалювали. Згодом інший смичковий інструмент, скрипка, остаточно витіснила гудок із вжитку.

Волинка

Дуда, баран, міх, коза — все це народні назви волинки — одного з улюблених музичних інструментів українців. З вичиненої шкіри кози або теляти роблять суцільний міх — резервуар для повітря. Наповнивши волинку повітрям, музикант натискає на неї ліктем та викликає верескливе звучання пищиків ігрової трубки. Одночасно виконавець може проспівати один куплет пісні, супроводжуючи спів власною грою на дуді.

Походження волинки дуже давнє. У Стародавньому Римі волинка звучала в театрах та військовому оркестрі. В Україні інструмент входив до складу полкового оркестру Війська Запорозького. Та найбільше на дуді полюбляли грати пастухи.

До виготовлення волинки ставились з особливою любов’ю — міх оздоблювали китицями, брязкальцями, застосовували різьблення по рогу та карбування по металу. Іноді волинку прикрашали скульптурною голівкою кози.

Торбан

Панська бандура — саме так колись називали торбан у народі. І не дарма: інструмент був дорогим, вимагав дбайливого ставлення та віртуозної гри виконавця.

Кажуть, на ньому любили грати українські гетьмани Іван Мазепа та Петро Дорошенко. Торбан вважали окрасою концертних вечорів, однак наприкінці XIXст. інструмент зникає. Складна конструкція, висока вартість та значні габарити робили його незручним для використання і малодоступним простому люду.

Звісно, це далеко не всі давні музичні інструменти українців. Ліра, цимбали, бубон, козобас будь-кого змусять дати лиха закаблукам.