Життєвий шлях Мольєра, витоки його творчості.

Мольєр (Жан-Батист Поклен) (1622-1673) – французький комедіограф XVII століття, творець класичної комедії, за професією актор і директор театру, більш відомого як трупа Мольєра.  Париж, 15 січня 1622. У сім’ї Жана Поклена, багатого буржуа, потомственного декоратора, народився син, Жан-Батист. Мати померла, коли хлопчикові було 10 років. Батько хотів, щоб син став продовжувачем його справи і забезпечив спадкоємцю непогану освіту. Жан-Батист закінчив єзуїтський коледж, витримав іспит на звання ліценціата прав в Орлеані. Але чудові перспективи не приваблювали юнака, він марив театром. У червні 1643, коли йому вже виповнився 21 рік, Жан-Батист Поклен покинув сім’ю і відкрив «Блискучий театр» в Парижі. Цей проект проіснував всього два роки і потерпів фінансовий крах. Залишилися лише борги, які Жану-Батисту платити було нічим. З цієї причини йому довелося навіть провести деякий час у в’язниці. Після цієї історії батько прокляв свого сина, заборонив ганьбити прізвище. У той час акторська професія вважалася найнижчою і називалася не інакше як презирливим «комедіант». Саме з цим пов’язують появу псевдоніма Мольєр. Жан-Батист віддав перевагу відректися від фамільного імені, адже він не уявляв свого життя без театру. Мольєр зайнявся улюбленою справою, організувавши мандрівну трупу, з якою подорожував з одного міста в інше. Репертуар був невеликий, тому він сам взявся за перо. Починав з написання одноактних п’єс. Так з’явилися «Літаючий доктор», «Ветреник», «Ревнощі Барбуйе» (це ті, які дійшли до нас, а були й інші). Поступово популярність трупи Мольєра росла, стали виступати у великих містах. Одного разу, в Лангедоке Мольєр зустрівся зі шкільним товаришем принцом Конті, який порекомендував його брату короля. І ось Жан-Батист Мольєр разом зі своїми акторами отримав можливість грати в театрі при дворі, в Луврі. Останні півтора десятиліття життя Мольєра (1658 – 1673) були найпродуктивнішою в плані драматургії. В цей час були створені такі шедеври, як «Смішні модниці», «Уявний рогоносець», «Міщанин шляхтич», «Дон Жуан, або Кам’яний гість», «Тартюф», «Мізантроп», «Уявний хворий». Його п’єси нещадно висміюють пороки людей: жадібність, лицемірство, святенництво.Постановка при дворі комедії «Тартюф» завдала серйозний удар по католицькій церкві. У п’єсі Мольєр показав злочинність церковної влади, брехливість її моралі. Звичайно, п’єса була заборонена, і Мольєр для її порятунку «зняв» з головного героя його духовний сан, зробив його звичайним святенником і ханжею. Заборонялися до постановки й інші п’єси – так діяла критика драматурга. Одного разу навіть був закритий його театр, і цілих три місяці актори чекали можливості знову грати, хоча весь цей час навіть не отримували грошей. 

Сам Мольєр був людиною далеко не бідною, отримував щорічну пенсію в 1500 ліврів від короля. Але до грошей ставився легко, з задоволенням витрачав їх. Витрачав не тільки на себе, допомагав нужденним, відгукувалися про нього, як про людину добру, великодушну. Особисте життя Жана-Батиста Мольєра склалося не дуже щасливо. Одружився він в сорокарічному віці, молода дружина Арманда Бежар обманювала його. Не склалася і дружба його з Жаном Расином. Після прем’єри в театрі Мольєра п’єси Расина «Олександр Великий», вона була передана для постановки інший трупі. Мольєр сприйняв це як зраду.

     Помер Жан-Батист Мольєр 17 лютого 1673 році після спектаклю «Уявний хворий», в якій грав головну роль. Незважаючи на те, що відчував себе погано, спектакль скасовувати не став. Догравши роль до кінця, піти з театру сам вже не міг і помер через кілька годин. В той час акторів заборонялося ховати на кладовищах, але завдяки королю, Мольєр все ж був похований, але вночі і в тій частині цвинтаря, де хоронили самовбивць. У 1792 році його останки були перенесені в музей французьких пам’ятників, а в 1817 перепоховані на кладовищі Пер Лашез, в Парижі.